Червоноградська районна організація МАЛіЖ




   *********************************************


ГОЛУБ СВІТЛА
Через стіну невиданих статей,
Спотворене невольниче мовчання,
Крізь сотні невідчинених дверей,
Незлічені тривогою прощання
Я бачу птаха. Він руйнує ту,
Немов примара, злісну перешкоду,
Несе тремтливу істину святу.
Він ранить крила. Та йому не шкода.
Не в вишукані вірить він слова,
Птах закохався у природу мрії.
Первинність думки - правда є нова -
Свою лілейно у серденьку гріє.
Олена ФЕДЮРА.
Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖу

*********************************************

МИ ЗНОВУ В РАДІОЕФІРІ
Працівники Червоноградської міської радіостудії “Новий Двір” Сергій Бондарук і Павло Кінах завжди радо зустрічають гостей — слухачів місцевого відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики, бо ті приходять з не порожніми руками, а з новими творчими доробками. Радіожурналісти охоче популяризують їхні художні твори, що є неабияким моральним стимулом для юних авторів, готові хоч зараз дати характеристики-рекомендації до вступу на факультет журналістики. Такі радіопередачі маліжани готують регулярно, ретельно вивчають ази роботи на радіо, особливості виступів, специфіку жанрів.
Цього разу вихованці Червоноградського відділення МАЛіЖ Маркіян Лехман (СШ-колегіум №3), Олена Федюра (гімназія), Ольга Бучек (ЗШ №1) та їхній керівник, член Української асоціації письменників Наталія Кічун-Лемех підготували для радіослухачів “Нового Двору” цікаву весняно-великодню програму з віршами, прозовими етюдами, вітаннями, звісно, й з інформацією про плідну працю МАЛіЖ.
(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)

На фото: перед записом у радіостудії “Новий Двір” слухачі Червоноградського відділення МАЛіЖ Маркіян Лехман, Олена Федюра, Ольга Бучек вносять останні штрихи до сценарію.
  *********************************************



ВІТАЄМО З ПЕРЕМОГОЮ!

Ольга БУЧЕК — учениця 9-го класу Червоноградської ЗШ №1, заступник керівника Червоноградського міського відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики здобула I місце у IV загальнонаціональному етапі XVIII Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика. Готувала її до конкурсу вчитель української мови і літератури Надія Грик.

Тепер Ольга Бучек знову претендує на призначення стипендії Президента України. Свого часу вона вже була удостоєна такої відзнаки.

Олю, вітаємо з перемогою! Успіхів у навчанні і творчості!

(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)

 *********************************************

З-ПІД СНІГУ

Підсніжник, мабуть, через те й називають підсніжником, що він пробивається на світ з-під снігу. Землю ще вкриває біла ковдра, зверху може бути шар льоду, а тендітна рослина з усіх сил пнеться до сонця. І аж коли побачить наше небесне світило, тільки тоді розквітне, щоб порадувати, потішити людей, додати весняного настрою. Не зривайте її, хоча б заради тих старань, зусиль, яких вона доклала, аби з'явитися на світ Божий!

Зривати, тим паче торгувати підсніжниками категорично заборонено. Про це постійно попереджають через ЗМІ правоохоронні органи. Покарання — штраф. Але, погодьтесь, за жодні гроші не відновиш понівечену красу.

На щастя, вже кілька років поспіль не спостерігаю, щоб хтось торгував у Червонограді підсніжниками: чи то на ринку, чи то на людній вулиці. Водночас не заперечую, що, можливо, такі випадки трапляються. Однак вважаю: найкращий засіб боротьби з браконьєрами — не купувати у них квітів, аби й самому не стати співучасником злочину проти її величності Природи. Тоді неодмінно спрацює примітивний, але доволі ефективний закон ринку: нема попиту на товар, тож марно виставляти його “на прилавок”.

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу


 *********************************************

ВЕЛИКОДНІЙ НОМЕР ГАЗЕТИ МАЛІЖАН

Цікавий, багатий і за змістом (це — насамперед!), і за кількістю публікацій, імен авторів великодній випуск газети “Сузір'я Фест” (Львів, 2018. - №5-6) — літературно-мистецького часопису для школярів, який видає Міжнародна (Мала) Академія літератури і журналістики.

Відкриває його редакційне привітання зі світлим празником Воскресіння Христового й вірш Мирослави Король “Великоднє свято”.

Відразу ж нагадування про черговий фестиваль “Рекітське сузір'я — 2018”, його програма, до речі, доволі насичена.

На 20-ти сторінках газети однаково представлені і юні, і дорослі автори — керівники відділень МАЛіЖу, наставники творчої молоді з різних регіонів України: від Сходу до Заходу. Та все ж, традиційно левова частка газетної площі належить дітям.

“Широкий поетичний розмай” - так загалом можемо охарактеризувати окремі подачі віршів, добірки, сторінки-блоки, які надруковані у великодньому Сузір'ї Фест”. Їх автори: Анна Лукова, Даниїл Беканов (він ще й прекрасний фотограф), Єлизавета Помукчинська, Аліна Водоложко, Богдан Юрченко, Катерина Гончаренко, Ганна Кінаш, Марина Головка, Катерина Мельничук, Вероніка Кодак, Олександр Скворцов, Лейла Абдулаєва та інші. Як відлуння Шевченківських свят чимало віршів присвячено Великому Кобзареві. Переконався, що ця тема для маліжан особливо щемлива.

Газета традиційно друкує й прозу. На добротному літературному рівні Владислав Лазорик написав оповідання “Прозоре золото”. У цьому номері — його початок, закінчення — у наступному. Але мені пощастило прочитати весь твір. Приємно вражений! До останнього рядка тримає в напрузі читача Маркіян Лехман в оповідання “Снайпер і... змія”. Записана Юлією Симак легенда про Гертруду Комаровську — це справжня поезія в прозі. Позначилося і те, що Юлія ще й пише вірші. Заслуговують читацької уваги етюди, художні замальовки Юлії Комович, Олександра Волошинівського, Ксенії Магули, Юлії Коробко, Дар'ї Гаврилко, Катерини Леонової, Владислави Поліно-Василенко, Каміли Фоміної.

МАЛіЖ уже започаткував кілька літературно-мистецьких конкурсів з грошовими преміями, нагородами для обдарованих дітей, юних творчих особистостей. Цього разу газета друкує повідомлення про заснування премії Василя Пилип'юка у номінації “Художнє фото”.. Гортаючи сторінки “Сузір'я Фест”, не сумніваюся, що для журі буде вдосталь роботи! Прекрасні художні фотографії (є така рубрика у газеті - “Вернісаж МАЛіЖ”) представили Єгор Сбітнєв, Єлізавета Малих, Владислав Салтановський; дивовижні малюнки, картини (власне, репродукції) — Поліна Новікова, Поліна Руденко, Марина Погребнюк, Галина Дьордяк, Наталія Мица, Ангеліна Решітник... Чимало дітей поєднують у собі літературний дар, і журналістські здібності, і розвивають талант художника, фотомитця. Отож їхні творчі доробки зустрічаємо в різних видах мистецтва. А головний редактор газети Василь Тарчинець тільки сприяє, аби донести їх до читацької аудиторії.

Важлива подієва інформація, роздуми на суспільні, морально-етичні теми, зокрема, і в молодіжному середовищі, містяться у журналістських дописах “Щоб зрозуміти Лесю Українку, треба вміти уявляти Сізіфа щасливим” (Ірина Кисла), “Коли одне ціле стає потворним і одиноким” (Альона Ковалець), “Тінейджери — це ми” (Тетяна Чуясова), “Тінейджери проти тінейджерів” (Олена Лелюх), “Велика сила добра” (Катерина Леонова). Нікого не залишить байдужим статтям ректора МАЛіЖу, головного редактора газети “Сузір'я Фест” Василя Тарчинця “Орел не буде літати”, у якій йдеться про Львівський еколого-натуралістичний центр, самовіддану і нелегку працю його співробітників (доглядають за покинутими, хворими тваринами, пернатими, часто підібраними на вулиці, у лісі...), людське милосердя до “братів наших менших”, брак коштів на їх утримання і, звісно, прохання про спонсорську допомогу. Не будьмо байдужими і ми!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст


 ********************************************* 

ВЕСНЯНА ПІСНЯ ЖАЙВОРОНКА

(Етюд)

На полях зійшов сніг. Широкі лани перетворилися на суцільний зелений килим. Це пробилися з-під землі посіви озимини. Тала вода-сніговиця заповнила ямки, долинки, перетворивши їх на невеличкі озерця. Вся каламуть опустилася на дно, осіла, тому вода чиста-чиста, прозора. Хоч напийся! Але ні, не робіть цього!..

Над одним “озерцем” схилилася берізка, що росте край польової дороги, милується своїми довгими косами, на яких ось-ось з'явиться зелене листячко. Все видно, мов у дзеркалі: і берізку, і яскраве весняне сонце, і голубе небо, і білі кучеряві хмаринки-баранці.

Радісно на душі. Веселого, бадьорого настрою додає спів жайворонків, які щойно повернулися з вирію. То тут, то там лунають їхні дзвінкі пісні. Так піднесено, урочисто вони співають тільки весною. Кожен намагається переспівати іншого, а від цього весь простір сповнюється дружнім дзвінкоголоссям. Здається, що їх навіть чують і сонце, і небо, і хмаринки-баранці.

Ох, як хочеться спіймати бодай одного жайворонка, потримати його в руках, притулити до щоки і... відпустити. Мрія, фантазія, не більше... Залишається тільки насолоджуватися їхнім концертом.

Хвилями, вверх-вниз літають жайворонки, веселяться, шукають собі пари. Не менше радіють і люди, які вийшли в поле оглянути свої посіви, чи добре зійшли. (А таки добре зійшли! Буде хліб на столі!). Кажуть: “Коли жайворонки прилетіли, то різкі, тривалі похолодання вже не повернуться”.

Люди закликають весну, а жайворонки приносять її на крильцях. Щоб вони швидше прилетіли і принесли весну, у давнину випікали обрядове печиво у вигляді жайворонків, роздавали дітям і відправляли їх у поле зустрічати птахів. Прекрасна традиція, сповнена любові до Природи!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

  *********************************************

ВОНИ — ПРОМЕТЕЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!

У Червоноградській ЗШ №12 відбувся концерт, присвячений пам'яті Тараса Шевченка і Василя Стуса. Вони жили в різних епохах, у різні часи, але однаково любили Україну і боролися палким словом за її звільнення з чужинецьких пут. У долях цих українських незламних Прометеїв є багато спільного.

Організували літературно-мистецький захід вчителі української мови і літератури Надія Плугова, Валентина Колесник, Ольга Малицька та учні 10-11 класів.

Школярі пристрасно декламували вірші Тараса Шевченка (як і поетичні рядки про самого Кобзаря), Василя Стуса, розповідали про життєвий і творчий шлях цих поетів, багатогранність талантів кожного, про те, що вони обоє поклали своє життя на вівтар смерті заради щасливого майбутнього рідного народу. Так, Василь Стус загинув у в'язниці, був підступно вбитий; Тарас Шевченко, здавалося б, помер на волі, але це також була в'язниця - велика духовна (та й не тільки духовна) тюрма Російської імперії. І як тут не провести аналогію із сучасними подіями?!.

Виступ тріо бандуристок у складі Наталії Зіньків, Олени Цар та Наталії Тимосевич надав цьому заходу неабиякої колоритності, емоційності.

Галина ШПОРЛЮК.

Учениця Червоноградської ЗШ №12, слухач МАЛіЖу

 
 *********************************************

ЯК ПОДИХ ЮНОЇ ВЕСНИ...

Уже п'ять років ретельно стежу за творчістю маліжан — слухачів Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики. Багато у нас обдарованих юних авторів, які пишуть неординарно! Запримітив цікаву тенденцію: як тільки приходить весна — відбувається спалах дитячої творчості. Мабуть від того, що прокидається земля, природа омолоджується, стає просякнута позитивною енергією і передає це дитячому серцю, а воно сповнюється добрим настроєм, натхненням, так і прагне щось писати, творити.

Думки мої небезпідставні. Вкотре переконався, що не помиляюся, коли побачив сторінки березневого номера “Сузір'я Фест” (№3, 2018 р.) - загальнодержавної літературно-художньої газети для школярів та юнацтва, яку видає МАЛіЖ -  Асоційований член Міжнародного центру ЮНЕСКО. Газета ще чекала на друк, але її остаточну верстку завбачливо надіслав мені електронною поштою головний редактор Василь Тарчинець.
Насамперед цей номер дитячого часопису присвячений 8 Березню (“Ще раз про 8 Березня, або Роздуми школяра замість передової статті головного редактора”, автор — Олексій Поліщук, Вараське відділення МАЛіЖ) та Шевченківським святам (вірші Олени Федюри з Червонограда - “Тобі, Тарасе” й “До дітей Шевченка”).

Юних піснетворців зацікавить повідомлення про заснування літературно-мистецької премії авторської пісні ім. Володимира Івасюка. Ініціатори — Львівське обласне козацьке товариство “Міжнародної Асоціації” Козацтво” (Головний Отаман І.М. Безушка), ГО “Міжнародна Академія літератури і журналістики” (Голова Правління, ректор В.Ф. Тарчинець), Міжнародний Центр ЮНЕСКО (Голова Правління В.Б. Попов).

У газеті зустрічаю вже добре знайомі мені імена “старих” (але не за віком!) авторів, відкриваю для себе нові й нові. Таке тільки радує! Цього разу вірші, прозу надрукували Вікторія Хтема, Вікторія Терлецька, Аліна Ліщук, Маргарита Літинська, Ростислав Ворох (м. Івано-Франківськ), Анастасія Міщук (м. Богородчани). Широко представлена творчість вихованців Полтавського багатопрофільного ліцею №1 ім. Івана Котляревського. “Розворот” (дві сторінки газети) заповнили дописами Владислав Міщенко, Софія Ващенко, Дар'я Гаврилко, Анна Дмитренко, Владислав Дерев'янченко, Діана Петрук, Дем'яна Кандиба, Євгенія Загребельна, Світлана Кістенюк, Олена Лелюх, Максим Костенко. Художні твори, навіть на складні теми, написані легко, невимушено, наче до їх створення спонукав ніжний подих юної весни. Дивуєшся сміливості й багатству фантазії юних поетів, прозаїків, есеїстів. Воістину, весна дарує натхнення, а Україна має таланти! Поряд з юними друкуються і їхні наставники, літератори з досвідом — Ганна Кінаш, Зоряна Подобінська, Діана Синявська.

Годі не зачаруватися широкою палітрою художньої галереї, зокрема фотовернісажем Олександра Захарова (м. Бахмут), малюнками Каті Дмитришин (м. Богородчани). І знову ж, як редактор дитячого часопису, Василь Тарчинець намагається зробити газету багатоілюстрованою, але аж ніяк не заповнювати шпальти “випадковим” набором ілюстрацій. Тут на 12-ти сторінках все продумано до дрібнички. Однак не було б жодного вдалого номера без творчого ентузіазму, настирливості юних митців, їхнього нестримного пошуку.

Як і годиться для друкованого періодичного видання, газета містить інформаційні повідомлення, суто журналістські матеріали, зокрема, “Разом до спільної мети”, “Відбулася розширена Козацька Рада”, з яких дізнаємося, що з ініціативи Голови Правління ГО “МАЛіЖ” Василя Тарчинця та Головного Отамана Львівського обласного товариства Міжнародної Асоціації “Козацтво” Івана Безушка підготовлено багатосторонню угоду про співпрацю, вже відбувається її реалізація. Кореспонденція Ольги Бучек (м. Червоноград) “Літературна зустріч “Живу, як усі...” розповідає про творчий вечір Ігоря Даха, давнього друга і доброго наставника маліжан.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст


 *********************************************

А ВЖЕ ВЕСНА, А ВЖЕ КРАСНА...

14 березня у церквах східного обряду вшановують преподобну Євдокію. У народному побуті її називають Явдохою і додають — Плющихою, бо цього дня любить бути відлига, капає зі стріхи, утворюються калюжі, а то й, трапляється, вирує весняна повінь, та така, що “греблі рве”.

Євдокія — у перекладі з грецької — Життєдайна. Колись наші предки цього дня зустрічали найпрекраснішу пору року — весну, або весняне новоріччя. Адже, за старим стилем, свято Євдокії припадало на 1 березня — перший день весни. Ще у часи Київської Русі з приходом весни святкували Новий рік.

З днем Явдохи пов'язано багато цікавих народних прогностичних прикмет. І тепер ледь не кожен господар у селі добре знає їх, пам'ятає від діда-прадіда. Поспостерігаємо і ми, та перевіримо:

- Яка Явдоха — таке й літо.

- Звідки вітер на Явдоху повіє — звідти весна прийде.

- Який вітер на Явдоху — такий до Покрови (14 жовтня).

- Якщо на Явдоху вітер віє з заходу, або півдня — буде врожай на збіжжя; якщо зі сходу або півночі — буде посуха, а тому неврожай на зернові культури.

- Якщо день сонячний — вродить пшениця; якщо похмурий — буде врожай на просо і гречку.

- Теплий сонячний день віщує багатий врожай льону.

- Якщо зранку сонячно, то ранні посіви будуть врожайними; сонце яскраво світить в обідню пору — сподівайся на врожай середніх посівів; а якщо сонце вигляне тільки під вечір — пізні посіви будуть врожайними.

- Якщо на Явдохи хуртовина — буде пізня весна.

- На Явдохи погода тиха, то такою буде весна.

- Капає зі стріхи, а біля порога калюжі талої снігової води — пасічники візьмуть багато меду.

- Весна — не весна, але буває, що на Явдохи песика в буді снігом засипить...

Підготував Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу


  *********************************************

КОЛИ ПОЕЗІЯ, ЯК МОЛИТВА...

Боруцький (о.) Роман. У Благодаті Господа мого... (Духовна лірика. Видання друге, доповнене). - Червоноград: ФОП Панасюк Р.Т., 2018. - 28 с.
Перше видання збірки віршів о. Романа Боруцького “У Благодаті Господа мого...” вийшло друком ще 2014 року. Але вона настільки захопила читачів, що не раз виникала нагальна потреба додруковувати тираж, а тепер вже й перевидавати. Щоправда, автор доповнив її кількома новими творами.

Отець Роман Боруцький пропонує читачам духовні вірші, закликає до щирої молитви та покаяння; також розмірковує над сутністю людського буття, вболіває за долю України і її народу, звертається до нагальних проблем сучасності. Збірка “У Благодаті Господа мого...” містить чотири розділи-цикли: “Так щиро прагне серце Бога...”, “Калини грона”, “Ковток повітря” та “Кримський зошит”. Власне, останнім циклом, а це — 14 нових віршів, автор доповнив друге видання. Написані вони вже в анексованому Росією Криму, де о. Роман Боруцький ледь не підпільно виконував місію священика серед вірних УГКЦ, які залишилися на окупованому півострові і не хочуть зрікатися своєї віри. На жаль, там Греко-Католицька Церква знову загнана “в катакомби”. Тож ці вірші тим паче звучать особливо зворушливо.

У біографічній довідці про автора, яку підготував журналіст Тарас Лехман (він же й редактор збірки), читаємо: о. Роман Боруцький народився 23 листопада 1974 року у м. Червонограді. Здобувши шкільну освіту, закінчив місцеве СПТУ №62 (тепер — ВПУ №11). Все ж Господь покликав його на духовну стежку. Вступив у новіціат монастиря отців-василіян у Крехові. Після закінчення Вищої Духовної Семінарії м. Перемишля та здобуття магістерського ступеня у Люблінському Католицькому Університеті (Польща), працював у Львівській СШ №15 вчителем християнської етики. У лютому 2006 року отримав дияконські свячення у м. Южне Одеської області, а вже 7 квітня (на саме свято Благовіщення) цього ж року був рукоположений у сан священика в м. Херсоні, у василіянському монастирі, Владикою УГКЦ Кир-Василієм Івасюком. Відтак — і залишився служити на парафіях Одесько-Кримського екзархату УКГЦ.

Поряд з пасторським служінням не полишає літературної праці. Його вірші друкувалися у газетах “Благовіст” (м. Львів), “Літературний Червоноград”, в альманасі “Провесень”, журналі “Місцевий часопис”, (м. Червоноград) на сайті Новий український портал, в інтернет-спільноті Парафія храму Священомученика Йосафата м. Червонограда. Видав дві поетичні збірки (не враховуємо перевидання) і збірку духовної публіцистики, на які були надруковані схвальні відгуки у газетах “Кримська світлиця”, “Новини Прибужжя”, “Благовіст”, у журналі “Місіонар” та в інших ЗМІ. Брав участь у Всеукраїнському літературному конкурс ім. Володимира Дроцика. На вірші о. Романа Боруцького створено пісні. Одну з них (композитор — Наталія Зіньків) співають під час Святого Причастя у церкві Пресвятої Богородиці — Владичиці України (м. Червоноград).

Автор висловлює щиру подяку за сприяння у перевиданні збірки приватному підприємцю, керівнику ФОП Панасюк Р.Т. Романові Панасюку, менеджеру Галині Панасюк, журналісту Тарасові Лехману і зичить їм: “Хай Господь благословляє Вашу працю, береже Вас і всю Україну!”.

Галина ШПОРЛЮК.

Учениця Червоноградської ЗШ №12, слухач МАЛіЖу


*********************************************

ШЕВЧЕНКІАНА ВЛАДИСЛАВА НЕКРАСОВА

Обдарована молодь — гордість нашого міста, усієї України! Владислав Некрасов, учень Червоноградської школи мистецтв — належить до таких!

Напередодні Шевченківських свят він взяв участь у Львівському обласному конкурсі дитячого малюнка “Об'єднаймося ж, брати мої!” і зайняв почесне II місце. Цьому успіху не менше радіє і його наставник — викладач Л. Яценко.

Мета конкурсу — популяризація творчої спадщини Тараса Шевченка, активізація патріотичного виховання учнів, розвиток творчого потенціалу України.

Галина ШПОРЛЮК.
Учениця Червоноградської ЗШ №12, слухач МАЛіЖу


*********************************************

БЕРЕЗНЕВІЙ ЧАКЛУНЦІ

Підійду до вікна і заспіваю

Весняній тиші. Тій, що так розкішно

Рубіново-пастельним водограєм

Прокралась мені в серце. І неспішно

Розлила свої чари просто в душу,

Прогнала млявість заспаних очей.

Тому тепер весні співати мушу,

Бо вірю незбагненності речей...

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖу


 *********************************************

ДЕМОКРАТІЯ ЯК УСПІШНІСТЬ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

Чи знаєте ви про Демократичну школу? Це — всеукраїнська програма освіти для демократичного суспільства. Її мета — підтримати розвиток та систему змін середньої освіти в Україні, зміцнити суспільну єдність і взаєморозуміння між регіонами нашої держави, дати можливість молоді впевнено висловлювати свої думки.

У Червонограді до програми долучилася загальноосвітня школа №12. Навчальний заклад подав заявку до участі у програмі й успішно пройшов відбір. Декларація про співпрацю була підписана у лютому 2017 р.

Розпочалося все з того, що директор ЗШ №12 Уляна Свйонтек, педагог-організатор Юлія Пастух, голова батьківського комітету Галина Лех та заступник міського голови Червонограда Наталія Турко взяли участь у настановчих тренінгах у Києві. А вже у березні 2017 р. презентували програму для школи. На цьому заході зібралися не тільки учні, а й батьки, педагоги, громадські діячі.

Нещодавно до ЗШ №12 знову завітали представники Демократичної школи. На тренінгах учні обговорювали загальні права людини, можливості самореалізації у сучасному світі, закони про права дитини із Конвенції. Усі залишилися задоволені зустріччю, адже отримали багато позитивних вражень.

Галина ШПОРЛЮК.

Учениця Червоноградської ЗШ №12, слухач МАЛіЖу

  *********************************************

БОЖИЙ ГОЛОС

(Спроба білого вірша)

Ми чуємо Божий голос,

Але не знаємо — звідки долинає...

Ми чуємо Божу пісню,

Але не знаємо — звідки вона лине...

А, може, це від серця?..

Ми любим Бога,

Бо у Ньому — Вічність.

Ми любим Божу Матір,

Бо Вона — єдина.

Ми любимо Ісуса,

Бо Він страждав на нас.


ПОСЛАННЯ НА ЗЕМЛЮ

...І місяць пливе,

І зорі засяють.

Душа заспіває,

А серце заграє.

Добро засміється,

І сонце всміхнеться...

Лиш марно-намарно

Все зло розлютиться.


УКРАЇНА

Україна наша — сонце золота,

Україна наша — небо голубе.

Україна люба — велична країна.

Україна мила, ти в серці єдина!


ЛІТО

Літо-літечко прийшло

І нам радість принесло.

Чарівно пташки співають,

Увесь люд наш звеселяють.

Квіти стали розквітати,

Красне сонечко вітати:

- Ой ти, ой ти, сонечко,

Вигляне до нас!

Золотисті промені

Шли нам повсякчас.

Джулія ГУТМАН.

Учениця 5-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу
 


 *********************************************

СНАЙПЕР І... ЗМІЯ

Дідусь Петро, тоді ще зовсім молодий парубок, служив рядовим у військовій частині, яка дислокувалася в Монголії, “на околиці” пустелі Гобі. Не є таємницею, що там були радянські війська. Багато чого стерлося з пам'яті дідуся Петра, але один епізод, до кожної дрібнички, він запам'ятав назавжди. Не раз переповідав мені цю історію. Слово “переповідав” пишу у минулому часі, бо вже нема мого знайомого і цікавого співрозмовника дідуся Петра. Я слухав уважно-уважно, наче відчував, що це варто записати:

...Я тоді був у наряді на контрольно-пропускному пункті, як до нашої військової частини примчав на коні монгол, чоловік, років сорока. Їхнє “наметове містечко” (два десятки юрт) знаходилося за три кілометри від нас. Гість “ламаною” російською мовою, жестами рук, схвильованим обличчям, сповненими сліз очима намагався щось пояснити прапорщику — черговому по КПП. Зі слів я тільки второпав - “змія”, “дівчина”, “стріляти”.

Прапорщик зв'язався по телефону з черговим офіцером. Після короткої телефонної розмови наказав мені:

- Проведи гостя у штаб до чергового! Залишайся там до з'ясування всіх обставин!

Ось тут, у штабі, я вже зрозумів сутність проблеми. У поселенні монголів сталася неймовірна пригода. До десятирічної дівчинки, яка солодко заснула на сонечку біля юрти, підповзла отруйна змія, але не вжалила, а скрутилася навколо шиї дитини. Дівчинка прокинулася, піднялася на ноги і заціпеніла, коли побачила на собі змію. Добре, що не скрикнула, не зробила різких рухів. Так і стоїть вже години дві, не поворухнеться. А підійти комусь, скинути з шиї змію — неможливо. Тільки хтось наблизиться, та починає агресивно шипіти, може вжалити будь-якої миті. Шаман їхній  скільки вже “не шаманив”, та безрезультатно. Потрібно влучно вистрілити змії в голову.

- Можливо, це зробить хтось з ваших військових, - почав благально просити гість. - Так, це небезпечно, шанси мізерні, але іншого вибору не залишається.

Провести таку ювелірну спецоперацію зголосився капітан (на жаль, я не записав з уст дідуся Петра його прізвища. - М.Л.) - відмінний снайпер. На полігоні, у тирі він всім давав майстер-класи з влучної стрільби — і підлеглим, і начальству.

Не зволікаючи, командир військової частини дав добро на операцію. У чергове авто сіли капітан, який вже озброївся снайперською гвинтівкою з оптичним прицілом, начальник медичної служби зі своєю незмінною валізою з червоним хрестом, гість-монгол та ще й мене “прихопили” зі собою, навіть не знаю чому, так, про всяк випадок.

Доїхали до поселення. Далі пішли пішки. Першим нас зустрів буланий кінь гостя. Той так і не прив'язав його біля КПП. Вірний друг чекав на свого господаря, а коли побачив, що той їде в авто, помчав за ним і обігнав.

А ось і дівчина з “намистом-змією” на шиї. Скажу відверто: страшнішої й огиднішої-потвори змії я ще не бачив. Зупинилися в метрах тридцяти. Підходити ближче — небезпечно. Змія то піднімає, то опускає голову, то кладе дівчинці на груди, якраз в ділянці серця. У цьому випадку не вистрілити.

Капітан наказав усім розійтися, а ще краще — стати далеко позаду нього, щоб, бува, хтось сам не потрапив під приціл. Потім припав лівим коліном на землю, праве підставив під лікоть, обіперся на нього і міцно притиснув до плеча гвинтівку, навів приціл. Завмер. І так хвилин десять він перебував у повному заціпенінні, немов закам'янів, як і дівчина зі змією. Дочекався слушного моменту, коли змія на якусь секунду підняла голову над плечем дівчини, і... постріл. Власне, пострілу не було чути, а глухе “шух”, адже гвинтівка з глушником. Голова змії розлетілася вдрузки, а тіло впало до ніг дівчини. Та не відразу збагнула, що трапилося, продовжувала стояти “струнко”.

Військовий лікар миттю кинувся до дівчинки. Однак медична допомога, як така, не знадобилася. Щоправда, зробив два уколи, аби зняти стрес і вивести з шокового стану.

Цього дня капітан-снайпер став героєм у поселенні монголів. Шаман заздрісно споглядав на нього з-під лоба.

...Повертаючись у військову частину, вже в авто, начальник медичної служби, також у званні капітана, запитав снайпера:

- Що тебе спонукало на такий ризикований, відчайдушний крок, адже шансів, сам розумієш, один із ста?

Той трохи помовчав, схопився за голову обома руками, наче вона розривалася від болю, наче куля, призначена для змії, влучила саме у його голову, і згодом промовив:

- Я вагався до останнього. А коли побачив очі дівчинки-монголки, на якій повисла ця потворна змія, я побачив у них очі своєї донечки. Обоє ровесниці... Без коментарів, лікарю!

...Добре, що все закінчилося добре!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11”а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу

  *********************************************
ОКСАНА — ПРОВІСНИЦЯ ВЕСНИ

6 лютого — церковне свято преподобної Ксенії Римлянки.
Я  особливо люблю цей день. І якою б не була погода — чи дощ, чи сніг, чи вітер.., настрою вона мені не зіпсує. Звісно, хочеться сонечка, тепла, адже у моєї мами Оксани — іменини.

Вітаючи неньку з Днем Ангела, інколи жартую:

- Мамо, а якою буде весна?..

- Подивись у вікно — і знатимеш! - відповідає вона, також жартівливо.

Не дивуйтесь, але Оксану (Ксенію Римлянку) вважають провісницею весни. У народному побуті цей день називають Оксани, Ксенії, Оксани-Дороти, Доротеї і впевнені, що за ним можна визначити: коли прийде весна, якою вона буде.

Ось кілька цікавих прогностичних прикмет:

- Якщо на Ксенії прилетіли граки — весна буде ранньою.

- На Оксани зайці линяють (міняють білу шубу на сіру) — весна встановиться рано.

- У день Ксенії відлига і ворони купаються в калюжах — на тривале тепло.

- Яка Оксана — така й весна.

- На Ксенії погода добра — весна буде красна.

- Коли на Оксани день ясний і тихий, то весна буде гожою; якщо в обід сонце — на ранню весну; а коли хурделиця замете, то затягнеться надовго.

- Часто Оксана-Дорота заповідає сніги і болота.

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу


  *********************************************
ПИШІТЬ! ДРУКУЙТЕСЬ! ТВОРЧО ЗРОСТАЙТЕ!

Черговий номер дитячо-юнацької газети “Сузір'я-Фест” (№1-2, січень-лютий, 2018 р.; редактор — Василь Тарчинець, м. Львів), яку видає Міжнародна (Мала) академія літератури і журналістики — Асоційований член Міжнародного центру ЮНЕСКО, наповнений цікавою, пізнавальною і корисною для юного читача й автора інформацією.


Частина матеріалів присвячена майстер-студіям, майстер-класам у галузі літератури і журналістики, таємницям художньо-публіцистичної творчості. Про метод інтерв'ю йдуться у статті “Різдвяна зустріч на галицькій землі” (Тарас Лехман). У шахтарському Червонограді спілкувалися, ділилися набутим досвідом зі своїми ровесниками-школярами, слухачами МАЛіЖу гості з Кіровоградської області - вихованці Світловодського міського осередку ГО “Інформаційно-ресурсний центр “Крок вперед” (керівник — Євгенія Аболмасова).

Як писати вірші, прозу, працювати над словом, шукати теми?.. Майже дві години тривав такий інтернет-діалог письменниці Тетяни Винник і слухачів МАЛіЖу. У рубриці “Школа літературного гарту” його фрагменти подали читачам Тетяна Балагура й Ольга Бучек.

Специфіка роботи в радіоефірі... Загадково звучить, з інтригою. Та краще прочитати бліц-інтерв'ю з досвідченим журналістом, радіоведучою кримсько-татарського радіо Олександрою Танасковою “Радіо HAYAT — це життя” (Йосип Хамардюк).

Цю низку публікацій (і тільки в одному номері!) можемо назвати своєрідним посібником з теорії журналістики і літератури. А такі газета друкує регулярно!

Прес-служба МАЛіЖу промовисто повідомляє: “Засновано премію Володимира Ковалика”! Засновники — Благодійний Фонд Миколи Томенка “Рідна країна” та Міжнародна (Мала) академія літератури і журналістики. До розгляду прийматимуться твори юних прозаїків, віком до 17 років. Засновники й організатори насамперед хочуть увіковічнити пам'ять Володимира Ковалика — Почесного президента Міжнародного фестивалю юних талантів “Рекітське сузір'я”, Почесного академіка, Героя Українського Козацтва, давнього друга маліжан, а ще — стимулювати (в т.ч. матеріально) дітей, які пробують свої сили у прозі. Тут же надруковано положення про премію.

Про роботу регіональних відділень МАЛіЖу, як і його центру, розповідають дописи “МАЛіЖ на Сході України” (Наталія Ковальська, Бахмут), “МАЛіЖ збирає друзів” (Прес-центр Бахмутського відділення МАЛіЖ), “Свято Калити та Миколая у ТМ БДЮТ” (Марія Войтик, Одеса), “Зустріч за круглим столом” (Прес-служба МАЛіЖ, Львів).

Вкотре наголошую: приємно, що газета “Сузір'я-Фест” базується на дитячій творчості! У кожному номері мінімум 75% газетної площі (обсяг видання — 16 сторінок формату А4) відводиться дописам дітей з різних регіонів України. Це не тільки добра традиція, а й концептуальна редакційна політика редактора Василя Тарчинця. Часто юні автори спільно готують матеріали зі своїми старшими, досвідченими колегами-журналістами (відтак — є чому повчитися!), входять до редколегії номера газети, тож закономірно, що її склад час від часу змінюється.

У цьому номері часопису своє бачення різноманітних проблем сьогодення, інформацію про цікаві події викладають у журналістських замітках, зарисовках, інтерв'ю Вікторія Семзенись, Дар'я Яроцька, Софія Фуфлєва, Діана Соколовська, Христина Трохимчук, Софія Кирилюк, Анастасія Слободіна, Катерина Лукашевич. Художні твори (поезію, прозу) надрукували Олена Федюра, Ольга Бучек, Олег Макусій, Оксана Маркович, Ніколіна Чабрун, Марія Ченько, Маркіян Лехман, Наталія Баник, Євгенія Загребельна, Тетяна Казимирович, Анна Бідун, Катерина Шпаківська, Софія Ходань, Руслана Пальчик, Мирослава Король та ін.

Не може не радувати й таке: окрему сторінку відведено дітям, які пишуть угорською мовою. Її авторами є учні угорських шкіл Виноградівського району Закарпаття — Барбара Гече, Ноберт Фончікі, Александра Конц.

Як і годиться, дитяче видання щедро ілюстроване фотографіями, малюнками-заставками.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 *********************************************
 ПОДВІЙНЕ ПОЛЮВАННЯ

(З циклу “Рідна природа”)

Відразу за лісосмугою — широке поле. Влітку воно вкрите золотим колоссям пшениці, а взимку відпочиває під теплою пуховою ковдрою снігу, набирається сил до весни, щоб знову зародити, дарувати людям хліб. Під такою ковдрою польовим мишкам затишно у нірках. Тим паче, що запасів на зиму заготовили вдосталь, адже вони дуже дбайливі.

Та, мабуть, нудьга бере, щоб отак усю зиму просидіти у нірці. Тільки на день-два встановиться плюсова температура, білий сніг посіріє, мишки відразу вилазять на поверхню, залишають свої надійні схованки. Шукають пригод на свою голову! - інакше не скажеш. Не раз спостерігав, як такої днини вилітала з лісосмуги сова і відразу — на мишку. Сніданок чи обід готові! Хоч сови полюють здебільшого вночі, але і вдень не проти похарчуватися. Це неправда, що вдень вони “сліпнуть”. Під час полювання сови використовують насамперед гострий слух.

...Недавно став свідком “подвійного” полювання. Іду полем, вкритому трохи посірілим снігом. Бачу, як в метрах двадцяти від мене гепнула на сніг сова (прилетіла з цієї ж лісосмуги). Так і є — польова мишка стала для неї обідом. Раптом з неба на сову звалився яструб, наче каменем упав, але безшумно. Очевидно, що він сидів на високому дереві край поля і терпеливо чатував на свою жертву. Здалеку побачив, гострий зір має! Поміж густими гілками дерев, що ростуть у лісосмузі, яструбу сову важко вполювати. Інша справа — відкритий простір.

Я не встиг оговтатися, як яструб міцним дзьобом вдарив кілька разів сову по голові і, цупко тримаючи жертву гострими кігтями, злетів у небо, “розчинився”, мов та мара.

Чимось зарадити я вже не міг...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу


     *********************************************

ХАЙ СЯЄ “СУЗІР'Я” ЮНИХ ТАЛАНТІВ!

Завжди з нетерпінням чекаю виходу кожного нового номера газети МАЛіЖу - “Сузір'я”. Тут є що прочитати і дорослим, і, насамперед, юним, тим паче, що вони - провідні автори видання.

...Тримаю в руках “свіжоспечений”  новорічний випуск маліжанського часопису (№11-12, листопад-грудень, 2017 р.). Відкривають цей номер новорічно-різдвяні малюнки під промовистою назвою “Новий рік у дорозі — Старий у порозі” Богдана Абраменка (Полтавська гімназія) та віршоване привітання Ірини Кислої. Тут же надруковано повідомлення про майбутній фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2018”. В унісон — інтерв'ю з ректором МАЛіЖу, засновником фестивалю Василем Тарчинцем “Щоб знову воскресло добро в людських душах!”, яке підготувала Ольга Бучек.

Подано цікаві розповіді, порушено важливі проблеми у публікаціях “Отака історія, вивчити не зайво” (Анна Скубій), “Затоплена українська Атлантида” (Таміла Чуй), “А ким уявляєте себе ви?” (Євгенія Зубко), “Школа-музей чекає благодійників” (Василь Тарчинець), “Ми — одна і єдина маліжанська родина” (Андріана Рипкович), “Мова — найголовніший літопис нашої душі” (Марія Войтик), “Тут чари творчості й карпатської краси” (спогади про фестиваль “Рекітське Сузір'я — 2017” Оксани Матюшок). Навіть у віршованій формі можна порушити актуальне питання - “Хай ростуть в лісах ялинки!” (Ангеліна Оборіна).

Повторю: важливо, що основними творцями газети є школярі, юні «акули» пера і майстри пензля — слухачі Академії. У новорічному номері свої вірші, прозу, етюди, есе, малюнки надрукували Ольга Бучек, Маркіян Лехман (м. Червоноград), Олександра Колісник, Анна Кравець, Анна Семенець, Катерина Дробітько, Максим Костенко, Олександр Дельва (м. Полтава), Каріна Мішко, Валерія Форостяк, Христина Лилик (м. Мукачеве), Марія Ченько, Любомира Зварич (Міжгірський район Закарпаття), Ірина Матюшок (Радивилівський район Рівненщини), Марія Вакульчик, Іван Голубницький, Марія Альохіна (м. Слов'янськ).

На сторінках газети представлено майже сорок юних поетів, прозаїків, журналістів, художників. Не ображайтеся, що не згадав усіх поіменно, але запевняю, що усіх вас люблю, захоплююся вами і зичу творчого натхнення! Як бачимо, й широка географія дописувачів. А ще додайте Львів, Одесу... Вражає багатство ілюстрацій, оригінальний макет, те, як концептуально продумана кожна сторінка (їх - 16) і весь номер загалом, у чому, насамперед, заслуга досвідченого журналіста, головного редактора “Сузір'я” Василя Тарчинця. Зрештою, він не тільки віддає дітям сторінки газети, а й своє серце.

Мені доводиться доволі часто переглядати друковані дитячі періодичні видання, які виходять в Україні. А їх таки багато (і це — добре!), в т.ч. церковні часописи (різних конфесій) для дітей та юнацтва. Однак бентежить інше...

Як правило, на сторінках більшості цих видань не зустрінеш (або майже не зустрінеш) творів дітей — віршів, етюдів, казок тощо. Друкуються дорослі дядечки і тьоті (про хороший літературний рівень цих творів, звісно, мова не йде, бо він здебільшого беззаперечний), які пишуть для дітей, а от самих юних авторів нема. Виходить каламбур: журнал (газета) для дітей, але без дітей. Невже редактори не замислюються, що таким виданням юний читач, коли не знайде на його сторінках творів своїх ровесників (а серед них - навіть друзів, однокласників), може й знехтувати. Це одна з причин, яка призводить до падіння тиражів. Певен, що серед потенційних читачів є й ті, які самі пробують щось писати, тільки-от вагаються: варто надсилати у журнал (газету) написане чи ні? Наголошуємо: у друкований часопис, зорієнтований на їхній вік! Коли ж не зустрічають на шпальтах дописів своїх ровесників, то й частенько самі махнуть рукою: навіщо надсилати?.. Як ж тоді підтримувати обдаровану літературну юнь, юних журналістів, давати їм стимул, навіть шлях у майбутнє, де ж друкуватися дітям?..

Скажімо, випускник школи хоче вступати на факультет журналістики університету. Найперше, що його запитають: “А де твій друкований творчий доробок?”. Що ж йому залишається відповісти?.. Хіба що: “Часописи, які адресовані для нас, не хочуть друкувати нас...”. 

Добре, що “Сузір'я” йде зовсім іншим шляхом. Газета справді твориться дитячими руками, дитячими умами, дитячими серцями!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст


 *********************************************

ЗАГАДКОВА ДІВЧИНА

Дівчина, історію якої я вам розповім, народилася дуже давно, коли Бог створював світ. Її довге русяве волосся пахло ранковим світанком, а ніжні розумні очі нагадували небо, яке знайшло спочинок у затишних зіницях. Проте вони були не лише блакитними, а й кришталевими. Подивишся в її очі — і побачиш своє відображення. У неї дуже чуйне серце, а очі — це ж дзеркало душі. Воно чарівне, адже все в ньому здається світлим і прекрасним. Її губи — наче маки в полі. Коли говорить, то з її уст ллється солов'їна пісня. Тієї миті усе живе завмирає, щоб послухати цю мелодію. Крім того, вродлива дівчина є особливою, адже має дар спілкуватися з усім живим, що її оточує. Серце — домівка любові. Дівчина вважає звірів і птахів найкращими друзями, квіти — сестричками, хмаринки — хресними батьками, а сонечко — старшим братом. Вона любить їх понад усе на світі і ладна віддати життя за найменшу рослинку. Щоранку вітається з братом-сонечком, який ніжно пестить її своїми промінцями і дарує новий день. Дівчина допомагає усім: квіточці перев'язала поранений листочок, зайчику вилікувала лапку, а пташині — крило, полоскотала хмаринки, щоб ті скоріше дощику послали на спраглий луг... І таких справ у неї багато, є чим займатися увесь день. Ось так щасливо жила, допомагаючи всім, хто потребував цього. Аж поки... одного дня на світ не з'явилися люди.

Спершу дівчина не знала, хто вони такі, але вирішила з ними познайомитися. Вона дуже чуйна, щира, тому повинна любити всіх у цьому світі добра та милосердя! Але, на жаль, її знайомство з людьми виявилося не таким, яким вона собі його уявляла. Дівчина привітно всміхнулася людям і почала з ними розмовляти. Проте.., на її превелике здивування, у відповідь не почула жодного слова. Лише презирливий погляд чоловіків зміряв її з голови до ніг. На неї ще ніхто так не дивився. У цьому погляді вона відчула щось лихе, і дівчині це не дуже сподобалося. Все ж вона щодня навідувалася до людей, сподіваючись, що ті скажуть їй бодай слово, одне однісіньке: “Привіт!”, яке з усмішкою на обличчі дарували їй усі, з ким знайомилася. Згодом дівчина зрозуміла, що люди просто не вміють говорити, тому не можуть з нею розмовляти.

З часом цих людей стало більше. Одного разу, коли вона прогулювалася ліском та вітала з народженням молоді деревця, побачила двох чоловіків, які, на превелике здивування дівчини, розмовляли! Ох, якою радістю переповнилося її серце. Адже нарешті й з людьми зможе спілкуватися! Сяючи від щастя, побігла до тих чоловіків і почала гукати:

- Привіт вам, дорогі мої! Я така рада, що ви навчилися розмовляти!

Почувши її голос, чоловіки різко озирнулися і перелякано заговорили:

- Що це? Ти чуєш, як грізно воно бурчить на нас! Не гаймо часу, тікаймо чимдуж, поки воно не вирішило поласувати нами!

А дівчина здивовано гукає:

- Ну про що ви, чому я повинна вас їсти? У лісі є безліч ягід! Я просто хотіла поспілкуватися з вами... Постривайте!!!

А ті знову своє:

- Тікаймо скоріш! Те створіння і досі переслідує нас!

І втекли...

Дівчина дуже засмутилася через те, що люди не зрозуміли її. “Чому так? Я ж їх розумію, - роздумувала вона. - Тим паче, створіння з добрим серцем навіть без мови можуть порозумітись! Ось так, наприклад, як я зі своєю ріднею та друзями. Ми і без слів уміємо спілкуватися! Але, можливо, проблема живе в них усередині, адже, якщо вони не вміють говорити серцем, то є злими... Невже щось може існувати без милосердя та любові? Бо якщо в душі панує зло, то місця для добра не залишається. Однак, ні, це — неможливо! Усе на світі створив наш Милосердний Батько, а від Господа іде лише добро!”.

Згодом вона змирилася з тим, що люди — дуже дивні створіння, і їй їх не зрозуміти. Тому вирішила і далі жити звичним для себе життям. Воно і без людей є дуже цікавим для неї.

Дівчина вже, було, й забула про існування людей, але... Одного разу, гуляючи лугом, почула страшний крик свого друга, який кликав на допомогу. Вона побігла на цей голос і опинилася в лісі. Тут побачила, як люди ламали гілки дереву. “Та як їм тільки рука піднялася моєму другові, навіть братові, руки ламати! За що? - думала дівчина. - Я пильную, перев'язую деревам найменші рани, а люди...”.

- Зупиніться! Не кривдіть його! Невже ваше серце не ранить його плач? Досить уже, зупиніться! - несамовито кричала дівчина.

А люди теж заговорили:

- Погляньте, це ж те саме створіння. Проженімо його геть, щоби більше нас не турбувало!

І вони почали кидати у дівчину камінням. Та у сіх сил тікала від них. Проте люди ще довго переслідували дівчину, аж поки зовсім не прогнали з лісу. Вони б і далі переслідували її, але вже самі втомилися.

Притихли пташки. Сонечко злякано заховалося за хмаринки. А ті мовчали. Вони навіть не могли заплакати. Усе живе завмерло. Дівчина нерухомо лежала на землі. Здавалося, що вона нежива. Ніхто не наважувався до неї підійти. Та раптом цю німу тишу розвіяла маленька пташечка, що підлетіла до дівчини. Ластівкою її звали. Колись вона також лежала край лісу з пораненим крилом, а дівчина допомогла їй. Тепер настав час віддячити своїй рятівниці і теж не залишити в біді. Ластівка тихенько підлетіла і побачила, як чорна земля жадібно всмоктує кришталеві сльозинки дівчини. Це було єдиним доказом того, що в пошматованому тілі ще жевріє життя. З ран стікала кров... Уперше земля відчула цей страшний запах - запах крові, яка пролилася не через випадкове поранення, а через жорстокість людей. Так багато крові земля ще ніколи не пила... Дівчина практично не відчувала свого тіла, проте найбільше її боліла душа. Вперше вона зрозуміла, що у світі існує зло, і відчула його на собі. Не могла збагнути, за що люди скалічили дерево, за що пошматували її... На жаль, передбачення дівчини справдилися: люди - злі, і хочуть знищити все живе у цьому світі.

Ластівочка почала заспокоювати дівчину:

- Не плач, бідненька... Ми, твої друзі, допоможемо тобі.

І тут усі прокинулися від страшного сну. Звірі взялися переносити поранену до лісу, щоб дати їй спочинок на м'якій шовковій траві. Затяглося небо - і полив рясний дощ. Хмарки голосно ридали, дивлячись на свою знедолену похресницю. Їх чисті цілющі сльозинки змивали кров з глибоких ран, допомагали дівчині збити жар. Звісно, друзі добре піклувалися про неї, тому через кілька днів уже все було гаразд. Залишилися лише рубці на тілі і зранена душа... Дівчина зовсім не ображалася на людей, бо вона любила їх усім серцем, як і все живе в цьому світі. Проте вирішила, що краще не потрапляти їм на очі.

З кожним роком людей ставало все більше. Вони займали нові й нові території. Дівчині доводилося дуже часто мандрувати, шукаючи нове місце для проживання. Зі старого їй щоразу доводилося втікати, бо люди, помітивши її, кидали камінням, а іноді навіть із луків стріляли. Добре, що жодного разу не влучили... Нестерпним стало життя для дівчини. А як важко їй було слухати стогони близьких, коли люди знущалися над ними чи вбивали їх. Серце дівчини тривожно билося, наче рвалося на волю. Найбільше гнітило те, що вона нічим не може допомогти. Усі дерева, квіти, звірі почали заздрити хмаринкам, що вони можуть спокійно ширяти у небі, куди не дістає людська рука.

Дівчина більше не могла терпіти цього лиха. Вона попросила хмар послати на землю грози з блискавицями, вітрика-братика - здійняти шторм на морях... Це було страшно. І самій було важко змиритися з тим, що через неї можуть постраждати люди. Та іншого вибору не залишалося. Загине кілька людей, а скільком звірям, пташкам, деревам вона врятує життя! Може, нарешті, люди схаменуться.

Через кілька років людей стало так багато, що вони заселили усю Землю. На планеті не залишалося місця, де можна було б заховатися! Дівчина не знала, що робити. Їй стало дуже лячно... А що, коли вона загине? Адже колись і сюди прийдуть люди, а їй уже не буде куди тікати!

І цей день настав. Почувши постріли, налякана дівчина заховалася за деревами. Кожен звук вбивав її зсередини, адже вона розуміла, що в цю мить гинуть її невинні друзі. Дівчина втікала лісом, і раптом... впала. Її ногу щось упіймало. Це було холодне ікло. Вона чула про нього від людей. Його називали «капканом» - пасткою для звірів. Дівчина зрозуміла, що настає кінець, і почала голосно ридати, благаючи про допомогу. Біль скував бідолаху - і вона несамовито кричала. Це був страшний звук. Це крик не лише тіла, а й зраненої душі. Ридала вона довго, уже й кілька днів минуло. У неї більше не залишалося сили для того, щоб кричати, тож притихла в очікуванні кінця... Наступного дня прийшли люди. Дівчина вже відчула подих смерті. Вона підвела очі, щоб востаннє глянути на світ, проте побачила дивну та несподівану для себе картину: перед нею стояли не злі чоловіки зі стрілами в руках, а молода жінка з двома маленькими діточками. Їх лиця випромінювали світло, доброту і щирість, а очі світилися радістю і любов'ю.

- Мамо, їй боляче. Допоможімо скоріш! Звільнімо її! - вигукнули діти.

Мама погодилася, і спільними зусиллями вони звільнили дівчину.

- Спасибі вам! Ви - перші люди, які не скривдили мене, а врятували. Я цього не забуду. Ви змінили мою думку про людей. Я зазнала стільки горя через них... Проте відтепер щоразу, коли мої друзі проситимуть у мене дозволу на якесь стихійне лихо, я заборонятиму їм кривдити людей, бо згадуватиму вашу доброту і те, що саме ви зберегли мені життя! Усе живе намагалося врятувати мене, однак від людських пасток можуть звільнити лише їм подібні... Дякую вам!

- Ми дуже раді, що стали тобі у пригоді. Адже тут нічого особливого немає. Ми завжди допомагаємо звільнятися тваринам, які потрапляють у браконьєрські пастки, лікуємо поранених пташок. Мама каже, що потрібно любити все, що живе навколо нас, - відповіли діти.

- Правильно говорить ваша матуся! Але.., - стривожилася дівчина. - Що це у вас у руках?

- Це - польові квіти. Ми їх зірвали для матусі.

- Але ж, але ж... Погляньте на ці голівки! Невже вам їх не шкода?

- Так вони ж неживі! - заперечила мама.

- Які ж у них голівки можуть бути? - запитали діти.

- Вони живі! Навіть найменша рослинка все відчуває. Не можна просто так зривати квіточки. Адже Бог їх створив для того, щоб ми милувалися ними, а у ваших руках вони просто гинуть. Це ж мої любі сестрички! - заплакала дівчина.

- Пробач, ми не знали. Не плач, такого більше не зробимо! Але як же вони можуть бути твоїми сестрами? - здивовано запитала малеча.

- Усе, що ви бачите навколо себе, це мої рідні друзі, брати і сестри. Вони і з людьми хочуть товаришувати, проте ви...

- Так, це правда, серед нас є багато жорстоких... Втім, вони просто не знають що все навколо є живим і його потрібно берегти та шанувати, - сказала мама.

- Ах, скільки разів я намагалася поговорити з людьми, розповісти їм усе та пояснити. Тільки-от вони глухі до мої слів... До речі, я й не помітила! Яка це радість! Я вперше поспілкувалася з людьми! І ви мене розумієте! Таке щастя траплялося мені лише у сні...

- Тобто, тебе з людей взагалі ніхто не розуміє, окрім нас? Невже це можливо? - здивувалася мама, а дітлахи тільки з цікавістю та допитливо глянули.

- Так! Тому я й зраділа, що ви розумієте мене.

- Але чому? - знову запитала мама.

- Я й сама довго не могла збагнути, чому люди мене не чують, не розуміють. Намагалася їм пояснити, що потрібно любити і берегти все живе... Але ж ні, не чують. Тоді я поспішно дійшла висновку: люди - злі створіння. Адже всі мої друзі є добрими, і вони завжди розуміють мене. А люди черстві... Їх серце не знає моєї мови любові. Вони хочуть знищити все живе, що їх оточує! - розповідала дівчина. - Однак я не можу цього допустити! Прошу вас, допоможуть мені! Погляньте на мене. Усе це вчинили зі мною люди. Розкажіть усім, як я ридаю через їхні лихі вчинки. Поясніть людям, що слід схаменутися і припинити вбивати та нищити все живе довкола! Я більше не можу слухати плач своїх друзів: дерев, річок, грунтів. Усі вони стогнуть вдень та вночі, а моє серце крається від болю. Так і загинути я можу... А тоді... довкілля помститься людству! Мої друзі та рідня не витримають і не пробачать вам моєї смерті. Вони вже й так не межі зриву! Та я їх кожен день прошу, щоб не карали вас, прощали все. А як мене не стане, то хто вас захистить? Лихо буде... Планета вибухне від катастроф та стихійних лих, і не залишиться тоді життя на Землі! Прошу вас, діточки! Ви - єдині, хто може зрозуміти мене. Можливо, саме ви врятуєте планету від знищення. Навчіться цінувати найменшу рослинку, спробуйте зрозуміти, що вона теж жива і хоче жити. Розкажіть про це іншим. Людство не повинно мене знищити! Воно мусить навчитися жити в гармонії з довкіллям. На вас уся моя надія!

Діти пообіцяли, що обов'язково виконають її прохання. Дівчина і досі сподівається, що вони дотримають свого слова... Проте, їх так мало, щоб донести це до людей усього світу.

Я вирішила допомогти їм, тому й розповіла вам цю історію. Сподіваюся, ви підтримаєте мене і допоможете дізнатися всім про страждання цієї дівчини, яка нас так любить!..Тільки разом зможемо очистити своє довкілля від сміття, і тоді заживемо в гармонії з усім живим, що довкола нас. Цим збережемо життя загадковій дівчині, ім'я якої - Природа.

Ольга БУЧЕК.

Учениця Червоноградської ЗШ №1, слухач МАЛіЖу




 *********************************************


З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ

Олена ФЕДЮРА — учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖу, автор численних публікацій у періодиці та в інтернет-виданнях, переможець і призер багатьох літературно-мистецьких конкурсів. Має у творчому доробку видані збірки. Пише вірші, прозу, активно друкується і як юний журналіст.

РІДНА

Люблю Вкраїну за її народ,

За щиру пісню і за вишиванку.

І скільки б у житті було незгод,

Ми дочекаємося нового світанку.



Люблю Вкраїну за її степи,

Карпати-гори й море барвінкове.

Лихе мине. Ти трішки потерпи...

Не забуваймо лиш своєї мови!



КІШКА

Вона любила спати на ослоні

І мружитись від запаху дощу.

Подобалося їй, як лапки сонні

Ступали по весняному плечу.



Вона вдихала з м'яти незалежність,

Мурчала ввечері до тих зірок,

Що викликали у душі бентежність,

Сповільнили на небі тихий крок.



Вона любила гратися із вітром,

Жила біля людей. Та все ж пішла,

Крутнувши хвостиком. В промінні світлім

Вона свою свободу віднайшла.



ЖОВТНЕВИЙ КІТ

Теплим місто дихає ще світла осінь,

У затишку вулиць спить Жовтневий Кіт.

Крізь сон легенько-тихо в неба просить

Пролити дощику на кольоровий світ.

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖу


*********************************************


Немає коментарів:

Дописати коментар